Слон
Слон — загальна народна назва всіх родів і видів тварин з родини Слонові (Elephantidae). Сучасні слони мешкають у Африці південніше Сахари та на півдні Азії. Ця група тварин має величезне значення в історії багатьох народів світу і культур
.

Етимологія[ред. • ред. код]

Українське слово «слон», як інші слов'янські назви цієї тварини, не схожі з термінами для її позначення в інших мовах (англ. elephant, фр. éléphant і нім. Elephant, тюрк. «філ», «піл»). Всі слов'янські слова (укр. , біл. , рос.  і болг. слон, словен. slòn, чеськ. і словац. slon, пол. sɫoń, в.-луж. sɫóń, н.-луж. sɫon) виводяться з прасл. *slonъ. Сам факт існування оригінальної слов'янської назви уявляється вельми незвичайним: слони не жили в історичну добу на слов'янських землях і власної назви для них не мало бути у наших предків. Походження слова *slonъ неясне. Висунуто такі версії:

• Від прасл. *sloniti sę («притулятися»). Походження такої назви пояснюють тим, що слони сплять, притулившись до стовбура дерева або один до одного.
• Від прасл. *slopnъ: пор. старопол. słopień («сходинка», «приступка») та słopać («тупати»). Тобто, «той, хто тупає».
• Від тюркського aslan, arslan («лев»). Чому відбувся такий семантичний зсув («лев» > «слон»), неясно.
• Версія далекосхідного походження слов'янського «слон»: пор. кит. 象, [ɕiaŋ] < [*sδaŋ] («слон»), бірм. sʰaŋ < *slaŋ («слон», «бик»). Ця версія, хоча й неймовірна з історичного погляду, дуже принадна у фонетичному відношенні^[1].

Слово elephant, яким зовуть слона у більшості європейських мов, походить від лат. elephantus, яке, у свою чергу, запозичене з давньогрецької (ἐλέφᾱς, род. відм. ‎ἐλέφαντος). Вважають, що це слово має афразійське походження: пор. пра.-бер. *eḷu, тамашек êlu, alu, єгип. ȝbw^[2].

Загальні відомості[ред. • ред. код]

• докладніше про родину, що включає сучасних слонів, див. Слонові.

Відмінності між слонами

Файл:Asian-Elephant-(Elephas-maximus).jpg Азіатський слон (відмітні риси): 1. Дві високі і виділяються верхівки; 2. Короткі і невеликі вуха; 3. Похилий без прогинів аркоподібна спина; 4. Короткі бивні іноді відсутні; 5. Один довгий пальцевидний відросток хобота; 6. П'ять кістяних нігтів передніх ступень; 7. Три кістяних нігтя задніх ступень; 8. Невисока, — у порівнянні з африканцями, — важке тіло.

Африканськи слон (відмітні риси): 1. Рівний похилий лоб; 2. Дуже великі вуха; 3. Вигин спини прогнуть посередині вниз; 4. Довгі бивні; 5. Два пальцевидних хапальних відростка на кінці хобота; 6. Чотири пальцеподібні кісточки передніх ступень; 7. Три пальцеподібні кісточки задніх ступень; 8. Висока струнке тіло.

Морфологія[ред. • ред. код]

Слони — великі тварини: висота тіла в плечах. Довжина до 4—4,5 м, маса до 5 (зрідка до 7,5) т, самиці дрібніші за самців; зустрічаються карликові форми. Африканський слон більший від індійського.
Органом дотику, нюху (добре розвинутий) і хапання служить рухливий хобот. Щічні зуби в міру стирання замінюються новими (зуби змінюються протягом життя 6 разів). Сильно розвинені другі верхні різці (бивні) постійно ростуть.

Вуха[ред. • ред. код]

Різниця між вухами азійського та африканського слонів.

Великі вуха, якими слони махають, є також дуже важливими для регулювання температури. Вуха слона складаються з тонкого шару шкіри, яка покриває хрящову тканину, та густої мережі кровоносних судин. У жаркі дні слони постійно махають вухами, створюючи легенький вітерець. Цей вітерець охолоджує поверхню кровоносних судин і охолоджена кров циркулює у тілі тварини. Гаряча кров охолоджується у вухах навіть на 6 °C перед поверненням до інших частин тіла. Відмінність у розмірах вух африканського та азійського слонів можна частково пояснити географією їхнього проживання. Африканські походять і проживають біля екватора, де тепліше, тому вони мають більші вуха. Азійські живуть трохи далі на північ, у трохи прохолоднішому кліматі, і тому мають менші вуха.
Самці також використовують вуха при демонстрації агресії та під час шлюбного періоду. Якщо слон хоче залякати хижака чи противника, він розставляє широко вуха щоб виглядати більшим та масивнішим. Протягом сезону спарювання самці із залози, що знаходиться поза очима, виділяють муст (секрет), який має сильний запах. Джойс Пул, відомий дослідник слонів, висував теорію, що самці махають вухами щоб поширювати запах «слонового одеколону» на великі відстані.^[3]

Екологія[ред. • ред. код]

Живуть слони 70—80 років, статевої зрілості досягають у 10—20 років, вагітність 22—24 місяців. Народжують одне дитинча масою близько 100 кг. Рослиноїдні. У пошуках їжі роблять великі переходи (до 100 км на добу), можуть вільно рухатися в хащах і болотами, легко підіймаються на круті гірські схили, добре плавають.
Живуть сімейними групами (близько 10 самок зі слоненятами), самці тримаються поодинці або утворять череди холостяків. При високій щільності населення утворюють череди (іноді по декілька десятків і навіть сотень особин), що включають велике число сімейних груп і слонів-одинаків.

Харчування[ред. • ред. код]

Відтворити

Слони під час харчування в Національному парку Крюгера, Південно-Африканської Республіки

В умовах природного проживання раціон харчування слонів напряму залежить від регіону їх проживання. Слони, які живуть на півдні Індії, наприклад, люблять жувати листя фікуса, а слони, які живуть у Зімбабве, споживають зовсім інші рослини. Джерело їжі слонів змінюється також в залежності від сезонів посухи чи дощів. У цілому ж у раціон цих тварин входять листя, кора і плоди різноманітних дерев, трава, яка задовольняє їх потребу у мінералах.
Основною їжею для слонів у неволі служить трава і сіно. Улюбленими ласощами слонів є різні солодкі плоди як яблука чи банани. З овочів слони люблять моркву. Також великою популярністю користується печиво і хліб. Слони, як і люди люблять цукерки різних сортів, і також як у людей, у слонів є ризик переїдання солодкого. Як наслідок у тварини з'являються проблеми з здоров'ям. Слон товстішає, його поведінка стає неприродною: тварина ходить вздовж огорожі, похитуючись, очікуючи на прихід відвідувачів з довгоочікуваними цукерками.
За один день слон споживає 300 кг листя та трави, які мають великий відсоток вологи. Це стосується слонів, які живуть на волі. У неволі дорослий слон з'їдає близько 30 кг сіна, 10 кг овочів та 10 кг хліба. У залежності від температури повітря, слон випиває від 100 до 300 літрів води за один день^[4].

Сучасні види[ред. • ред. код]

У сучасній фауні родина представлена двома родами: в першому — 2, в другому — 1 вид. Африканський слон (Loxodonta africana) із двома підвидами живе головним чином у залісеній савані східної і південної Африки. Лісовий слон (L. cyctolis) — головним чином у дощових тропічних лісах західної Африки. Ареал і чисельність африканських слонів скорочуються через руйнування місцеперебувань і браконьєрського полювання заради бивнів (слонової кістки), у результаті чого, за даними МСОП, щорічно знищується близько 70 тис. тварин. За останні 100 років чисельність скоротилася майже на 2 млн.

Еволюція та систематика[ред. • ред. код]

Еволюція слонів від давнього Еоцену (низ) до теперішніх часів (верх)

Сучасні види слонів входять до однієї родини Слонові та є єдиними сучасними представниками ряду Хоботних (вони називаються хоботними через їхню головну особливість — хобот).

Формування сучасних видів[ред. • ред. код]

Сьогодні саванний або бушовий слон (Loxodonta africana africana) поширений в західній і південній Африці, тоді як підвид Loxodonta africana cyclotis заселяє більшу частину центральної і західної Африки. Анатомічна різниця між ними є дуже помітною. В саванного слона тіло більше, м'язи більш розвинуті, вуха трикутні та дуже великі, бивні масивні й вигнуті назовні та вперед, спина сідлоподібна. В лісового слона тіло менше і компактніше, вуха менші й заокруглені, бивні вузькі, довгі, спрямовані донизу, спина пряміша.
Між цими двома підвидами видно чітку різницю в будові черепа, анатомії мандибули. Генетична різниця між ними навіть більша за різницю з азійським слоном. Є відмінності у звичках, добуванні їжі, груповій поведінці та комунікації.
Рід елефас (Elephas) очолював E. maximus, сучасний азійський слон, який виник у Ефіопії 5,2-6,7 млн років тому. Ця лінія породила різноманітні види в Африці і Євразії. Африканський Elephas ekorensis, який жив 4-4,5 млн р.т., видається близьким до спільного предка цих видів. Вони вступили до Азії бл. 3 млн р.т. E. bysudricus населяв північну Індію та М'янму приблизно 1-2 млн р.т. і вважається близьким до предка азійського слона.

Слони на війні[ред. • ред. код]

Картина «Битва при Замі», 202 р. до н. е. написана Корнелісом Кортом

Докладніше: Бойовий слон

Слонів було приручено та їх стали використовувати у воєнних цілях вперше в Індії (широко відомий факт зіткнення війська Олександра Македонського з бойовими слонами саме там^[5]). Пізніше слони застосовувались як у війську Олександра, так і в елліністичних державах. Варто зауважити, що у бою слони ефективні переважно для залякування противника, який не знайомий зі слонами, оскільки противник, який добре знайомий з ними, міг ефективно протидіяти слонам. До того ж слони в ейфорії битви не раз переставали розрізняти своїх і чужих.

Єлеазар Маккавей вбиває слона та гине під ним (мініатюра з манускрипту)

В Античні часи бойові слони використовувались в основному проти кінноти, оскільки коні боялися слонів і атака кінноти «захлиналась»^[6]. Слони, володіючи співмірною з кіннотою швидкістю, але в той же час незрівнянно більшою масою, спонукали будь-яку кінноту до втечі^[6], як це наприклад було у битві при Гераклії: цар Пірр, бачачи фактичну поразку своєї армії від римської кінноти, кинув резервні сили — слонів і цим обернув результат битви у свою користь.
Про вразливі місця бойових слонів говорить відома біблейська історія, згідно з якою Єлеазар Маккавей у битві за Єрусалимський замок^[7] підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там (1-а Книга Маккавеїв, 6:46). Поібний вчинок вчинив Юда Маккавей у битві за Бетсуру, який проколов наскрізь найсильнішого слона разом з тим, хто був у його башті (2-а Книга Маккавеїв, 13:15).Клавдій Еліан писав про те, як римляни успішно застосували свиней проти бойових слонів Пірра, оскільки слони бояться виску свиней^[8].
Один з найкрупніших воєнних істориків Ганс Дельбрюк вважає, що:

«

Ні в одному достовірному описі бойовища ми не знаходимо нічого суттєвого, що здійснено слонами, навпаки, сторона, яка мала у воєму розпорядженні більше слонів, потерпала у більшості випадків поразку... Не вказано жодного випадку де б слони прорвали фронт зімкнутої піхоти

»

Слон як символ[ред. • ред. код]

Ґанеша (санскр. गणेश — «поводир групи») — слоноголовий бог удачі і мудрості в індуїзмі, заступник торгівлі, син Шиви і Парваті, брат Сканди.

Слон — символ помірності, співчуття, вічності, верховної влади. В Таїланді, Камбоджі і Бірмі білий слон став символом родючості і злив.
В Індії білий слон вважається інкарнацією Ганеші (бог з головою слона), бога мудрості, щастя і літератури і символізує приборкання пристрастей, так як Ганеша тримає в руці власний хобот. Крім того, слон символізує силу і довголіття. Слон — їздова тварина індійських правителів і індуїстського бога грози і дощу Індри. Слон символізував якості, необхідні для хорошого правителя — гідність, розсудливість, інтелект і миролюбність.
Для буддистів слон — символ духовного знання і стабільності. Правителька Майя дізналась про народження в неї сина, майбутнього Будди, у віщому сні, в якому білий слон ввійшов у неї.
Як символ мудрості, слон був атрибутом давньоримського бога Меркурія.

Відомі висловлювання[ред. • ред. код]

• Слова дешеві, найбільше що можна сказати — «слон». Чарлі Чаплін
• Сила без руху — мертва сила. Поки слон стоїть на місці, можна скільки завгодно дивуватися його розмірам, але так і не дізнатися який він сильний. Сергій Азарін

Цікаві факти[ред. • ред. код]

• У США циркова слониха Топсі була засуджена до смерті за вбивство трьох людей і 4-го січня 1903 р. страчена з допомогою єлектричного струму, а 13 вересня 1916 р. у штаті Теннессі слониху на ім'я Велика Мері, яка затоптала декілька людей, стратили без суду через повішання.

• Легенда про «чотири коліна слона» не є правдивою.
• Найбільший офіційно «зареєстрований» слон мав вагу 12000 кілограмів.
• Слони дуже добре плавають.
• Слони зазвичай рухаються зі швидкістю 2-6 км/год, але за малий проміжок часу можуть досягти 35-40 км/год.
• Слони сплять стоячи, зібравшись разом у щільну групу; тільки слоненята лягають спати на землю.
• Слони не здатні стрибати.^[9]
• Слони — єдині тварини, які мають свій обряд поховання. Якщо слон хворіє, то члени його стада приносять йому їжу і підтримують його, коли він стоїть. Якщо слон помер, то вони намагатимуться оживити його за допомогою води та їжі протягом деякого часу. Часто члени стада викопують йому могилу,прикривши її гілками, і залишаються біля неї протягом декількох днів. ^[10]
• Були випадки, коли слони хоронили людей, яких знайшли, відповідно до свого поховального ритуалу.
• Слони є єдиними тваринами, які впізнають своє відображення у дзеркалі.

В одному з епізодів «Руйнівники міфів» Джеймі Хайнеман та Адам Севідж довели що слони бояться мишей.

Ківі (птах)

Кі́ві (Apteryx) — єдиний рід безкілевих птахів у однойменній родині та ряді Ківіподібних (Apterygiformes Haeckel, 1866) (інколи родину відносять до ряду Страусоподібних (Struthioniformes)). Дорослі ківі завбільшки з курку. Включає п'ять видів, ендемічних для Нової Зеландії.

Усі види ківі мають сильні чотирипалі ноги та довгий вузький дзьоб з ніздрями на самому кінчику. Крила не розвинені, хвіст відсутній. Пір'я ківі більше нагадує густу шерсть. У ківі добре розвинений нюх.

Походження, філогенетичні зв'язки[ред. • ред. код]

Поширення

Тривалий час вважали, що найближчим родичем ківі є інший новозеландський нелітаючий птах — вимерлий моа. Однак нещодавні дослідження, проведені на початку 2000-х рр. на основі порівняння повних послідовностей мітохондріальної ДНК ківі та їх нелітаючих родичів, дозволили з'ясувати, що ці птахи генетично більш близькі до ему та казуарів, ніж до страусів, нанду і моа.

Передбачається, що предки сучасних ківі потрапили у Нову Зеландію з Австралазії пізніше, ніж моа, — близько 30 млн років тому. За молекулярними даними^[1], це могло відбутися ще раніше — близько 62 млн років тому, але вже після від'єднання Нової Зеландії від Гондвани (не пізніше 75 млн років тому) та дивергентної еволюції гілки моа (близько 78 млн років тому), що може свідчити про первісне заселення Нової Зеландії моа та вторинне — ківі.

Морфологія та анатомія[ред. • ред. код]

Череп за типом будови нагадує череп казуарів, але відрізняється рядом особливостей: леміш зростається з піднебінними та крилоподібними кістками, не з'єднуючись з піднебінними відростками верхніх щелеп; добре розвинені базіптеригоіїдні відростки. Дзьоб довгий та тонкий (нагадує дзьоб деяких куликів), а при основі оточений довгими щетинками. Ніздрі відкриваються на кінці дзьоба (різка відмінність від усіх інших птахів). Грудина без кіля. Скелет крила сильно редукований: кисть та передпліччя разом удвічі коротші за плече. Передпліччя нерухомо з'єднане з плечем. Вилочки немає, лопатка та коракоїд зростаються між собою. Таз вузький та довгий. Лобкові кістки не зростаються. Пігостиль з 2—3 хребців, але стернові пера відсутні. Задні кінцівки потужні; добре розвинені спрямовані вперед 3 пальці, які закінчуються міцними нігтями. Задній палець рудиментарний, але добре помітний. Скелет не пневматичний.

Очі піддалися редукції (їхній діаметр лише 8 мм; це єдиний випадок сильного зменшення очей у класів птахів). Основний орган рецепції, ймовірно, нюх: дуже сильно розвинені також нюхові порожнини в основі дзьоба та нюхові долі головного мозку. Язик короткий, незважаючи на довгий дзьоб. М'язовий шлунок відносно слабкий. Кишечник досить довгий з довгими вузькими сліпими кишками. У стінці клоаки знаходиться непарний копулятивний орган.

Оперення буруватого кольору (забарвлення самців і самок однакове). Пір'я розсічене, без додаткових стрижнів, рівномірно вкриває все тіло. Можна розрізнити 13 слабко диференційованих махових пер. На відміну від страусоподібних у ківі є куприкова залоза.

Статевий диморфізм проявляється у розмірах: самки більші за самців (2,5—3 кг проти 1,5—2 кг).

Спосіб життя та живлення[ред. • ред. код]

Відтворити

Apteryx australis. Стюарт Айленд. Нова Зеландія

Ківі мешкають переважно у сирих вічнозелених лісах; довгі пальці на ногах дозволяють їм не провалюватися на вологому ґрунті. У місцях найщільнішого мешкання на 1 км² припадає 4—5 птахів. Ведуть виключно присмерковий та нічний спосіб життя.

Протягом дня ківі ховаються у виритій норі, дуплі або під коріннями дерев. У ківі Apteryx haastii нори являють собою справжній лабіринт з кількома виходами; у інших видів нори побудовані простіше, з одним виходом. На територіальній ділянці може бути до 50 сховищ, які птах змінює кожного дня. Нору ківі займає тільки через декілька тижнів після того, як її вириває, — за цей час трава та мох встигають підрости, маскуючи вхід. Іноді ківі спеціально маскує гніздо, прикриваючи вхід листям та гілками. Вдень вони залишають свої сховища тільки у випадку небезпеки.

У ківі високо розвинена територіальність та пара птахів, особливо самець, активно захищає від конкурентів гніздову ділянку, яка може займати від 2 до 100 га (у ківі Apteryx rowi). Межі своєї гніздової ділянки птахи маркують за допомогою криків, які вночі чутно за декілька кілометрів. Інколи між самцями можуть траплятися сутички за гніздову територію. Думка, що ківі незграбні і малорухливі є помилковою — у природі вони рухливі та за одну ніч обходять всю гніздову ділянку.

На пошук здобичі ківі виходять приблизно через 30 хвилин після заходу сонця. Їх корм складають комахи, молюски та ґрунтові черви, а також опалі ягоди та плоди. Здобич ківі відшукують за допомогою нюху та дотику, розгрібаючи землю лапами та глибоко занурюючи у неї дзьоб. Інколи ківі споживають дрібних амфібій та ракоподібних.

Розмноження[ред. • ред. код]

Ківі з яйцем. Kauri Museum (Нова Зеландія)

Ківі — моногамні птахи, пари у них утворюються не менш ніж на 3—5 шлюбних сезонів, іноді на все життя. Основний шлюбний сезон триває з червня до березня. Через три тижні після запліднення самиця відкладає у норі або під корінням одне яйце (рідше — два). Ківі є рекордсменами серед птахів за відносними розмірами яєць: у ківі Apteryx australis воно важить до 450 г, що становить близько ¼ маси самого птаха. Яйце біле або зеленувате, розміром 120×80 мм та містить найбільший процент жовтка серед пташиних яєць — 65% (у більшості птахів — 35—40%).

Перед відкладанням яйця самиця їсть у три рази більше, ніж зазвичай; за 2—3 дні до відкладання яйця вона перестає їсти, оскільки яйце займає занадто багато місця всередині її тіла. Відкладене яйце висиджує самець, який залишає його тільки на час годування, на 2—3 години; іноді його замінює самиця. У ківі острова Стюарт, які живуть не парами, а невеликими стабільними групами, насиджування яйця займаються не тільки самець і самиця, але й інші птахи з групи. Іноді через 25 днів самиця відкладає друге яйце.

Інкубаційний період займає 75—85 днів; пташеня потребує 2—3 дні для процесу вилуплення. Пташенята народжуються оперені не пухом, а пір'ям, та нагадують мініатюрні копії дорослих. Батьки зазвичай не турбуються про потомство та залишають його відразу після вилуплення. Перші три дні пташеня не може стояти на ногах та не їсть — у цей час воно існує за рахунок підшкірних запасів жовтка. На п'ятий день воно починає виходити з гнізда, а на 10—14 — самостійно шукати їжу.

Перші шість тижнів пташеня ківі може годуватися і у денні години, згодом переходить на нічний спосіб життя. Молоді ківі майже беззахисні — до 90% птахів гинуть в перші шість місяців життя, з них 70% стають жертвою хижаків.

Ростуть молоді ківі повільно: лише в 4—5 років вони досягають розміру дорослих. Статева зрілість настає у самців у 18 місяців, а у самиць — у 2—3 роки. Але відкладати яйця самиці починають лише у 3—5 років. Тривалість життя ківі велика — до 50—60 років.

На відміну від більшості птахів, у самиць ківі функціонують обидва яєчники, а не тільки лівий. За своє життя самиця відкладає до 100 яєць.